Якщо рухатися по сільській вулиці вгору, то незабаром, по лівій стороні побачите справжню екзотику для гірської місцевості - неоготичний дерев`яний костел, який стоїть на підвищенні біля потічка. Коли бачиш його вперше, виникає логічне запитання: 'Що він тут робить?' Виявляється, його збудували на поч. XX ст. для німецьких колоністів католиків з Швабії, які поселилися в Розлучі ще у 1780 році. Вже з вулиці костел вражає покинутим виглядом, а якщо підійти ближче, просто дивуєшся, як така будівля ще стоїть на фундаменті, з якого місцями повитягали камінь (або він з часом розсипався). Костел складається з трьох частин: високої вежі з головним входом, прямокутної нави та гранчастого вівтаря з прибудованою від півночі ризницею. Вежу завершують з чотирьох сторін двосхилі дашки, з яких здіймається у небо високий шпиль з хрестом. До речі, на другому ярусі вежі вікна забиті дошками. Головний вхід накритий дахом, з якого напрямлені до низу гострі дерев`яні вістря. У стінах нави та вівтаря розташовані високі стрілчастої форми вікна, отвори яких частково захищені щоб не заливав дощ в інтер`єр. Бляшані дахи давно поіржавіли, адже їх, мабуть, не заміняли понад 60 років з часу, коли німецькі поселенці покинули Розлуч. Та найстрашніше зовні виглядає нижня частина стін і фундаменти. Усе тримається на чесному слові. Відомо, що Українські Карпати входять до сейсмо небезпечної зони. Якщо б у горах добре трусонуло, не відомо чи костел залишився стояти. Оскільки двері всередину недіючої будівлі були відчинені, то цікаво подивитися, що залишилося всередині. Напроти головного входу розташований вівтар, ліворуч стоїть проповідниця, біля дверей сходи, які ведуть на хори. На стелі над вівтарем можна побачити зображення ангеликів. Очевидно, сюди часто заглядають туристи, тому підлога всередині прибрана. Найцікавіше в інтер`єрі побачите, якщо підняти голову догори: десятки гострих наконечників напрямлених на глядача безперечно справляють враження. Видається ніби дана конструкція відіграє повчально-виховну роль - щоб люди пам`ятали, що є вища сила на небі, яка будь-коли може покарати за гріхи земні.

Серед навколишніх дерев`яних церков, костел в Розлучі не може не виділятися. Так, його стан щодня погіршується, але навіть у такому вигляді його варто відвідати і оглянути. Хто його зна, скільки йому ще залишилося...

Дерев`яна церква знаходиться в центрі села, при дорозі, біля мурованого храму. Найдавніші відомості про церкву зустрічаються в документах 1507р. Існуюча дерев`яна будівля збудована у 1663р. майстром Іллєю Пантелимоном та відновлювалась у 1801р., як свідчать написи на одвірках та зрубах. Візитатор (той, хто перевіряв парафію - прим.Авт.) 1766р. відзначав, що всі три верхи були тризаломними. Тепер це тризрубна триверха церква, восьмерикові верхи якої (над навою з одним заломом) увінчані цибулястими банями. Над бабинцем на другому ярусі влаштована емпора з відкритою аркадою-галереєю. Перед бабинцем розташований закритий ганок - так організований вхід часто зустрічається у церквах гірської частини області. Бароковий іконостас чотириярусний, різьблений і золочений, походить з 1663р. Поруч розташована дерев`яна чотириярусна дзвінниця, збудована у 1722р. (дата на одвірку), верхні яруси якої мають аркадові галереї. Дзвінниця колись була надбрамною. У 1928р. розпочалося будівництво нової мурованої, хрещатої в плані одноверхої церкви за проектом Євгена Нагірного, завершене у 1930-х рр. По другій світовій війні мурована церква використовувалася на колгоспний склад. Сьогодні дерев`яна церква, одна з 'оригінальної карпатської трійці' (церкви у Сколе, Верх.Рожанка, Ісаї) перебуває у не зовсім доброму стані, адже з північної сторони, на даху, починають рости молоді деревця. З південної сторони святині, під опасанням, одиноко стоїть могила невідомого священника, а у східній частині церковного подвір`я можна побачити дві каплички. Загалом, церква св.арх.Михайла викликає щось на зразок поваги, як перед чимось міцним і потужним. Складається враження, що вона немов вкопана у землю і ніхто не здатен її зруйнувати. Якщо будете у цих краях - рекомендую обов`язково відвідати її.

Усі три дерев`яні церкви містечка зовні схожі між собою. Можливо, тому, що побудовані з невеликою різницею у роках. Кожна з них накрита шатровими верхами, розташована біля цвинтара і не має окремостоячої дзвінниці. Отож, церква Перенесення мощів св.Миколи стоїть на горі, близько центру. Привілей на її будівництво та землю під неї в урочищі 'на Лікті' надав дідич Турки Ян Каліновський у 1750 році. Церква розташована на цвинтарі, огородженому старим муром. Цвинтар, як звичайно, зарослий бур`янами і високими деревами, тому зробити нормальне фото справді проблематично. Святиня бойківського типу, тризрубна, на кам`яному фундаменті, накрита трьома пірамідальними наметовими верхами, які увінчані маківками. До бабинця із заходу прибудований закритий ганок - традиційний елемент для церков у гірських районах. Також відразу кидається у вічі розташована з південної сторони в кутку між бабинцем і навою фігура Пресвятої Богородиці, щедро прикрашена квітами і вервицями. Для неї зробили спеціальну нішу з дверима, які з внутрішньої сторони оббиті тканиною блакитного кольору. Подібні речі рідко зустрінеш на рівнині. Стіни церкви шальовані дошками, мають нахил до середини. Будівлю оперізує піддашшя, яке накриває ганок і ризницю, що прибудована до вівтаря. Коли уважно придивитися до верху над бабинцем, то можна побачити у його стінах закриті прямокутні отвори. Схоже, крізь них виходять назовні звуки від дзвінниці, яка тут розміщена. Загалом дерев`яна церква 'на Лікті' нічим особливим не запам`яталася, а ось панорама Турки, яку звідси добре видно, справді зачарувала.